Позаурочна (виховна) робота

Сценарії виховних заходів

Сценарій до Дня української писемності та мови "Мова – коштовний скарб"

Ведучий

Рідна мова – це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.

Ведуча

Мова моя українська,
Батьківська, материнська,
Я знаю тебе не вивчену –
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів покликану
Не з словників насмикану

Ведучий

Ти у мені із кореня,
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси накована,
В чистій воді смакована,
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людським намокнута,
З кров’ю моєю змішана,
І аж до скону захищена.

 (Звучить пісня на слова Степана Галябарди, муз. Олена Слободянка)

Мови чарівний голос
На ріці життя тихо меле млин часу,
І у вишині зорі по одній гасить
та запалює замість них нові знову
І несе у світ пломінкий вогонь слова.
Слово мовили знов уста мої, слово,
Як бусинками, ними виграє мова.
Зорі і світи сіли край мого столу,
Слухають її мови чарівний голос.

Приспів:
Причасти мене розмовою
Українською мовою.
Зачаруй мене славнозвісною
Українською піснею.
Причасти мене розмовою
Українською мовою.
Зачаруй мене ніжною
Українською піснею.

Засвітає день квітами пісень ясно,
Літо щедре йде, сто надій цвіте рясно.
З рідної землі б’є вже джерело знову
І течуть слова у дзвінкий кришталь мови.
Слово мовили знов уста мої, слово,
Як бусинками, ними виграє мова.
Зорі і світи сіли край мого столу,
Слухають її мови чарівний голос.

Приспів.

Ведуча

6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, у якому говориться: "На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: "Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця".

Ведучий

Із святом вас, шановні добродії, із святом, шанувальники рідного слова. Корені українського слова проросли з найдавніших діалектів праслов’янських племен, рясними пагонами розвинулися в часи Давньоруської держави. Древнє слово квітами-перлами розцвітало у найдавніших пам’ятках культури Київської Русі, у полемічних творах, у красному письменстві різних часів.

Ведучий

Сьогодні наше свято – це свято української мови та писемності. З часу винайдення писемності фактично почався період документальної історії людства, тому стало можливим не тільки передавати мовну інформацію на відстані, але й закріпити її в часі.

Ведуча

Перші спроби письма відносяться приблизно до 35-50 віків до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми – знак миру. Потім – схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті – ієрогліфи. Прямим попередником слов’янської мови – є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм.

Ведучий

Костянтин Філософ (Кирило) і його брат Мефодій походили із Солуня  (сучасні Солоніки). За тих часів людність у цьому місці складалася наполовину з греків, наполовину з слов’ян. Грекинею була мати братів, а батько – болгарином. Тому брати з дитинства добре знали як грецьку так і мову солунських слов’ян. Костянтин (Кирило) (827 – 14 лютого 896 р.), здобувши освіту в Константинополі, знав східні мови, латинську, арабську і староєврейську, був талановитим філологом, працював бібліотекарем у патріаршій бібліотеці, викладав філософію у вищій константинопольській школі. Мефодій (815 – 6 квітня 885 р.) був управителем однієї слов’янської провінції у Візантії, а згодом став помічником Костянтина в місіонерській, літературній і освітній діяльності.

У 862 році візантійський  імператор Михайло і патріарх Фотій послали Костянтина і Мефодія в Моравію, де вони на прохання місцевого князя Ростислава повинні були вести церковну службу слов’янською мовою, що мала бути протиставлена латинській мові німецьких місіонерів.

– Адже ви обоє солуняни, – сказав Михайло, а солуняни всі говорять по – слов’янськи. Я знаю, – додав він, звертаючись до Костянтина, – ти часто хворієш. Але треба, щоб саме ти вирушив Моравії. Відповідь Костянтина знаходимо у "Житіях Кирила і Мефодія".

Немічний я тілом і хворий. Але з радістю піду в Моравську землю, якщо мають вони абетку своєї мови. Бо просвіщати народ без письмен його мови однаково, що писати на воді!

За свідченням джерел Костянтин перед від’їздом до Моравії розробив слов’янську азбуку. А вже 863 року Кирило і Мефодій привезли до Велеграфа слов’янську абетку на 3-4 богослужебні книги, перекладені на слов’янську  мову. У посланні папи Іоанна VIII до моравського князя Святополка  (880 р.)  Костянтина названо "творцем слов’янського письма".

Ведуча

Існує два різновиди старослов’янських писемних знаків: кирилиця (на честь першовчителя слов’ян ) і глаголиця .

Кириличний алфавіт з XI ст. широко застосовується в історичній та світській літературі східних слов’ян. Від давньоруського періоду його успадкували всі три східнослов’янські народи: російський, український і білоруський.

В історії кириличного письма розрізняють три періоди: устав, півустав і скоропис. У середині XVI ст. у східних слов’ян виникає друкарство, друкований алфавіт створений з деякими змінами, на основі півуставного письма. Перша датована книга під назвою "Апостол" надрукована в Москві в 1564 р., в Україні – у Львові – 1574 р. Іваном Федоровим. У 1708 р. старий друкарський алфавіт зазнав реформ. Петро I ввів нову систему знаків – гражданку. З нього усунені деякі зайві літери. Писемність звільнилася від складної системи знаків наголосу.

Ведуча

У Київській Русі книги цінувалися, як рідкісні скарби. Мати декілька книг означало володіти цілим багатством. "Повість минулих літ" називає книги "ріками, які наповнюють всесвіт мудрістю незмірної глибини". "Якщо старанно пошукати в книгах мудрості, – зазначав літописець, – то знайдеш користь душі своїй".

Ведучий: Україна та її культура святкують своє відродження. Але цьому передувала тяжка боротьба. Дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша невмируща мова, мужньо знісши і витерпівши наругу наймогутніших царських сатрапів та посіпак шлахетсько-панських і своїх панів.

 (Звучить пісня "Реве та стогне Дніпр широкий". На сцені 12 дівчат в українському вбранні. Кожна із них зачитує одну із дат в скорботному календарі української мови, після чого повертається і йде в глибину сцени)

·                    1720 рік – російський цар Петро I заборонив друкувати книжки українською мовою.

·                    1796 рік – видано розпорядження про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.

·                    1775 р. – зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

·                    1862 р. – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.

·                    1863 р. – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

·                    1876 р. – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.

·                    1884 р. – закрито всі українські театри.

·                    1908 р. – вся культура і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою , "могущей визвать последствия, угрожающиє спокойствию и безопасности Российской империи".

·                    1914 р. – російський цар Микола ІІ ліквідує українську пресу газети і журнали.

·                    1938 р. – сталінський уряд видає постанову про обов?язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

·                    1983 р. – видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах і поділ класів в українських школах на дві групи, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.

·                    1989 р. – видано постанову яка закріплювала в Україні  російську мову  як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на третій план, що позначається ще й сьогодні.

 (Музика замовкає. Із глибини сцени виходить дівчина із запаленою свічкою, читає "Молитву" Ольги Яворської . Дівчата стоять обличчям до глядачів. У кожної в руках горить свічка).

Молитва

Гріховний світ вирує неспроста ,
Підступний демон, що керує нами,
Та піднімається нетлінно над віками
Велична постать вічного Христа.

О Господи ! Знайди нас всіх, знайди,
Бо ми блукаєм хащами ще й нині,
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас поведи.

О  Господи ! Зціли нас всіх, зціли,
Всели в серця неопалиму мрію,
Щоб ми, пізнавши віру і надію,
Жорстокий світ добром перемогли.

Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісня в стоголоссі трав.
Кохане слово, наше рідне слово,
Яке  колись Шевченко покохав.

Ти все знесла насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та сповнена любові і відваги
З-за грат летіла птахом до людей.

Ти наш вогонь на темнім полі битви,
Невинна кров пролита в боротьбі.
Тебе вкладаєм тихо до молитви
І за спасіння дякуєм тобі.

Ведуча

Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVШ століття з виходом у 1798 році першого видання "Енеїди" Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.
Так Котляревський у щасливий час
Вкраїнським словом розпочав співати,
І спів той виглядав на жарт не раз,
Та був у нім завдаток сил багатий.
І огник, ним засвічений, не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

(Поставка уривку з п’єси І.Котляревського "Наталка Полтавка")

Ведучий

Т.Г.Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова:
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос –
Більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!...

(Виконується поезія Т.Г.Шевченка – на вибір)

Ведучий

Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, "як проміння ясне" а могутнє, "як хвилі буйні". Коли слова – палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити чудо і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією.

Читець

Говоріть, як колись вас навчала матуся,
Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,
Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,
Не тримайте слова, віддавайте комусь.

Щиро так, м’яко так, починайте казати,
Як воліла б відкритись ваша душа.
Може хочеться їй у словах політати
Привітати когось, а чи дать відкоша.
Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,
Кожне з них, лиш торкни, – як струна, виграва,
Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші –
Мелодійні, дзвінкі, українські слова.
Говоріть про любов і про віру у щастя,
Уникайте мовчання, нудьги і ниття,
Говоріть, хай в розмові слова веселяться,
Говоріть і продовжуйте мові життя.
(Олесь Лупій "Говоріть")

Ведуча

Зверніть увагу на багатющі можливості нашої мови. Ми будемо читати текст, кожне слово якого починається з літери "Б". "Біля білої берези блукав білий бородань. Борода, брови були білі. Брав бородань бандуру, бурмотів, бубнів. Бандура болісно бриніла".

Ведучий

"Багато бачив бандурист бід батьків, братів босих, багато брехні, безчестя, безкультур’я, братовбивства... Боротися! Безстрашно, безперервно боротися. Благати благословення Божого".

Ведуча

Боже! Бачиш – боса Батьківщина! Бо брат бив брата, батько – батька. Боже! Біль безжалісний! Боже, буде багата будуччина Батьківщини? Буде!".

Ведучий

А скільки в нашій мові пестливих, ніжних форм слів до одного вибраного слова. Ось в англійській мові "хенд" – це просто рука і нічого більше, а у нас: ручка, ручечка, рука, рученька, рученя, рученятко. А які слова можна добрати до слова "мама" – неня, матуся, мамуся, мамочко, матінко.

Ой яка чудова українська мова!
Де береться це, звідкіля і як?
Є в ній ліс, лісочок, пуща, гай, діброва,
Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак,
І така розкішна і гнучка, як мрія...
Є в ній хурделиця, віхола,
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.
Та не в тому справа, що така багата.
Помагало слово нам у боротьбі,
Кликало на битву проти супостата
Та звучало сміхом на полях плаката,
І за все це, мово, дякуєм тобі.

Ведучий

Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та української мови. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.

Ведуча

Людині визначено Богом місце народження, країна, небо ; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов – твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.

 (Звучить пісня про Україну)

Знов сонце ласкаве
Промінь свій посилає
І степам, і долинам,
І потокам гірським.
Це моя Україна
День новий зустрічає,
Моя лагідна мати
Усміхається всім.

Там, де Січ Запорозька
Духом вільно сивіє,
Де козацькії чайки
В чисте море пливуть.
А на Київських кручах
Сяє злото Софії
І на гору Чернечу
нас дороги ведуть.

Знову сонцю радіє
Буковина й Полісся
І над краєм Донецьким
В небі жайвір співа.
А з Карпатського світа
Лине голос трембіти –
Це тобі, Україно, наша пісня жива.

Це моя Україна
День новий зустрічає,
Величава Княгиня
Усміхається всім.
І гостинно і радо,
Щиро всіх привітає.
Закарпаття частує
Хмелем чистих медів.

А у древньому Львові
Пані всі гонорові.
Полтавчанок, киянок,
Як побачиш умреш.
Синьоокі красуні –
Молоді волинянки –
Як подивляться в душу –
Очі не відведеш.

Бо козацького роду
Та й нема переводу,
І у чистому небі
Наші зорі горять.
Це моя Україна
День новий зустрічає,
Величава Княгиня
Погляд ясних очей.
І гостинно і радо,
Щиро вас привітає
І запросить у хату,
Як поважних гостей.

Хмельницький професійний ліцей

Виховна година:

“Тарас Шевченко –

поет і художник”

Підготувала:

класний керівник

групи № 17

Вербова Н.М.

Хмельницький

2011

Викладач. Відомо, що поезія і живопис тісно пов'язані між собою. Однак особливості кожного з цих видів мистецтва здавна цікавили теоретиків і шану­вальників мистецтва, виливалися в дискусії про те, який з них є впливовішим, сильнішим. А відомий художник Леонардо да Вінчі дійшов висновку, що «малярство — це німа поезія, а поезія — промовисте малярство». Не випадково в історії світової культури поєднання в одній особі живописця і поета зустрічаєть­ся часто. Очевидно, це доля щедро обдарованих творчих натур, яким тісно в межах одного виду мистецтва. Кого ви можете назвати з цих багатогран­них особистостей?

Ведучий. В історії світової культури Шевчен­ко посідає особливе місце. Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним генієм, а й талан­том художника, які ніколи не зраджували йому, навіть у години страждань і тяжкої неволі. Для Шевченка малювання стало потребою, вираженням його творчого духу. У Шевченкові поєднувалися і водночас боролися поет і художник.

В е д у ч и й. Странное, однако ж, это всемогущее призвание. Я хорошо знал, что живопись — моя будущая профессия, мой насущный хлеб. И вместо того, чтобы изучить ее глубокие таинства, и еще под руководством такого учителя, каков был бессмертный Брюллов, я сочинял стихи, за которые мне никто ни гроша не заплатил и которые, наконец, лишили меня свободы и которые, несмотря на всемогущее бесчеловечное запрещение, я все-таки втихомолку кропаю. И даже подумываю иногда о тиснений (разумеется, под другим именем) этих плаксивых, тощих детей своих. Право, странное это неугомонное призвание. (Дневник, 1  июля 1857 г.)

Ведучий. Про свою пристрасть до писання і малювання Кобзар оповів у вірші «А. О. Козачковсь­кому»:

Давно те діялось. Ще в школі, Таки в учителя-дяка, Гарненько вкраду п'ятака — Бо я було трохи не голе, Таке убоге — та й куплю Паперу аркуш. І зроблю Маленьку книжечку. Хрестами І візерунками з квітками Кругом листочки обведу. Та й списую Сковороду Або «Три царіє со дари».

Викладач. Шевченко писав про сирітство, со­ціальну нерівність, героїчне минуле, красу природи України, але з особливою чуйністю, теплотою й душев­ністю писав він про жінку. «...Такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу»,— відзначав Максим Рильсь­кий. Для Шевченка тема жіночої долі була згустком крові, що запеклась у його серці. Ми, мабуть, не знайдемо у творах Кобзаря жодного жіночого образу, який можна було б вважати образом щасливої людини. Навіть назви творів «Наймичка», «Відьма», «Сова», «Слепая», «Мар'яна-черниця» красномовно промовляють про долю героїнь цих творів. Як же втілювалися образи жінок у поетичній і малярській творчості Кобзаря? Звернімося до образу Катерини.

Ведучий. Катерина — центральна постать однойменної поеми, панич-офіцер — епізодична. У по­емі Шевченко скупо описує зовнішність Катерини. Це лише окремі деталі портрета: чорні брови, карі оченята, біле личко. Загальний портрет можна лише домислити, уявити. Всю увагу автор концентрує на внутрішньому стані Катерини, її переживаннях і бо­лях.

Ведучий. Неважко помітити, що в передачі психологічно напружених сцен ніби проступає і Шевченко-художник: сцени живописні, їх легко уявити і перенести на малюнок.

Згадаймо зустріч Катерини-матері з офіцером або ж Івася-поводиря з батьком-паном. Трагічні за своїм змістом, глибокі за психологічною мотивацією, ці сцени ніби зливаються з живописним полотном.

Ведучий 3. Дослідники живописної спадщини Шевченка зазначають, що картину «Катерина» він написав у 1842 р. До появи «Катерини» не лише в українському, а й у загальноросійському мистецтві не було твору з таким гострим і злободенним соціальним сюжетом. Уперше героїнею живописного полотна стала людина з народу — дівчина-кріпачка, жертва панської розпусти, принижена й ображена в найкра­щих своїх почуттях. У винятковій соціальній загостре­ності сюжету й полягає передусім успіх цього етапного твору Шевченка.

Ведучий 3. Такого епізоду, який ліг в основу живописного полотна, у поемі немає, як немає і образу діда. Тому вважати картину ілюстрацією до одноймен­ного поетичного твору Шевченка не можна. Це самостійний твір на спільну з поемою тему і побудова­ний відповідно до специфіки образотворчого мис­тецтва.

Дослідники вважають, що композиція картини побудована з дотриманням настанов академічного мистецтва. Вона являє собою рівнобедрений трикутник (постать Катерини), вписаний в овал, до якого входить зображення москаля-вершника, собачки, царинного діда,   стовбура   та   гілок   крислатого   дерева.   Чітко простежуються традиційні для академічних композицій діагоналі. Постать знеславленої дівчини — не лише композиційний, а й смисловий центр твору. Модельова­на теплими фарбами, вона різко контрастує із силуетно зображеною постаттю москаля на коні зліва та затіненій частині картини.

Ведучий . Порівняно з величною постаттю Катерини він виглядає мізерним, іграшковим. Таке зображення зумовлене не лише вимогами перспективи, воно давало змогу художникові передати контраст­ність образів.

У поемі краса дівчини протиставляється тяжкій долі. Те ж саме на картині. Прекрасне обличчя Катерини засмучене, чарівна голівка опущена, очі заплакані, почервонілі від сліз, які вона ледь стримує.

Ведучий .

Серце моє!

Не плач, Катерино,

Не показуй людям сльози.

Терпи до загину!

Викладач. Митці всіх віків прагнули оспівати природу, яка давала їм силу і натхнення. Шевченко ніби був створений для того, щоб виразити словом і фарбами усю красу навколишнього. Тривалий час він жив за межами України, але марив нею, згадував рідну Черкащину, Київщину. Побачивши щось цікаве в природі, він захоплено ділився своїми враженнями з іншими.

Учень. До теми дівчини-покритки Шевченко знову повернувся в поемі «Слепая» (1842 р.). Героїня твору — сліпа жінка-кріпачка розповідає про свою трагічну долю, а про її доньку Оксану — сам автор. З ніжністю, витонченістю описує Кобзар найкращі почуття дівчини, що тільки-но зародились, а потім були розтоптані...

Нас встретил дидыч молодой.

Никто так мной не любовался.

І сама Оксана про себе говорить:

...я не стыдилась —

Пусть люди смотрят, как хотят!

Я стыд любовью заменила.

І тільки коли Оксану взяли у двір, занепокоїлася мати, але вона не могла подумати, що й доньку чекає така доля, як і її. Та Оксана не терпить наруги. Вона . мстить, а потім

...будто мщение живое, Она с распущенной косой, С ножом в руках, крича летела И с визгом скрылася в огне.

Ведучий. На мотив поеми «Слепая» Шевченко виконав олівцем і сепією однойменний малюнок, а також шість начерків та ескізів.

Ведучий. Ліричний пейзаж у творчості Шевченка утверджує неперехідні життєві цінності. Поет дає нам змогу відчути вічне, тісний взаємозв'язок Людини і Природи, особливо в поезії «Ой діброво — темний гаю!»

Ведучий .

Ой діброво — темний гаю!

Тебе одягає

Тричі на рік... Багатого

Собі батька маєш.

Раз укриє тебе рясно

Зеленим покровом,—

Аж сам собі дивується

На свою діброву...

Надивившись на доненьку

Любу, молодую,

Возьме її та й огорне

В ризу золотую

І сповиє дорогою

Білою габою,—

Та й спать ляже, втомившися

Турбою такою!

Ведучий. Прекрасний ліричний пейзаж. Епітети (зеленим покровом, доненьку любу, молодую, ризу золотую) створюють яскраві зорові образи, які вимальовуються в нашій уяві.

Ведучий. Певен, що Шевченко-поет і Шевченко-художник не компонував свої пейзажі, а змальову­вав краєвиди, які бачив перед собою. Саме тому в його робочих альбомах ми знайдемо багато начерків гілок дерева, бур'янів, хат, церков.

За тематикою пейзажні малюнки Шевченка 1843— 1847 рр. можна поділити на дві групи: малюнки, на яких зображено сільські краєвиди, і пейзажі, на яких відтворені історичні та архітектурні пам'ятки. Малюнки здебільшого розповідають нам про убоге життя Шевченкової родини і всього покріпаченого українського села («Удовина хата», «Селянське по­двір'я», «На околиці», «Хата біля річки», «Хата над ставком»). Чарівна природа на малюнках, як і в поезіях, є контрастом до важких соціальних умов життя народу. Особливо улюблені пейзажні мотиви Шевченка — зображення мальовничих околиць та куточків сіл, містечок, берегів тихих степових річок, ставків, урочищ тощо («В Решетилівці», «У В'юнищі», «Повінь», «Комора в Потоках», «Андруші», «Урочище Стінка», «Хутір на Украйні» та ін.). Ці твори сповнені справжньої поезії, в них лагідна, мрійлива українська природа знайшла свого натхненного співця. Майстерні вони і з боку малярської техніки.

Ведучий. Якби мені бог поміг докончить те, що я тепер зачав, то тойді склав би руки та й у домови­ну. Було б з мене: не забула б Україна мене мізерного. (Т. Шевченко, лист до М. А. Цертелєва).

Ведучий. Однією з перлин української національної графіки є «Живописна Україна». Це альбом офортів Шевченка. Офорт — це гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами, а також друкарський відбиток з такої гравюри. Шев­ченко прагнув видавати по 12 естампів кожного року, але через брак грошей цей грандіозний задум здійснити не зміг. Вдалося видати лише один альбом, куди ввійшло 6 естампів замість запланованих дванадцяти: «У Києві», «Видубицький монастир», «Судня рада», «Свати», «Казка», «Дари в Чигирині 1649 р.». Ось офорт «У Києві». На передньому плані — крутий берег Дніпра, що густо поріс розкішними вербами, а внизу — Дніпро, димить невеличкий пароплав. На тлі природи люди: жінки одягаються після купання, граються діти на березі, старенький дідусь сперся на ціпок, радіє, що може погрітися на сонечку.

Викладач. Ознайомлюючись з мистецькою спад­щиною, ви помітили, що Шевченко створив галерею портретів. Серед них портрети П. В. Енгельгарда (1833 р.), «Голова жінки», «Портрет невідомого», серія автопортретів.

Ведучий. Уже перший портрет поміщика Енгельгарда виконаний на досить високому рівні. Перед нами горда людина, яка знає собі ціну. Одягнений у фрак коричневого кольору, з-під якого видно синій жилет, на шиї елегантно пов'язано ліловий шарф, вираз очей самозакоханий

«Голова жінки» — твір досконаліший. Вважається, що тут майстерно, засобами світлотіні змодельовано обличчя, обрамлене красивими гофрованими пасмами кучерів. Однак у плані характерності образу цей твір поступається   перед   портретом   П. В. Енгельгарда.

Ведучий. "Портрет несвідомого" тривалий час вважався портретним зображенням українського письменника Є. П. Гребінки, і лише зовсім недавно, завдяки детальному вивченню цього твору, виявило­ся, що така його атрибуція помилкова. Невідомий зображений на портреті у фас, він сидить на стільці й уважно дивиться на глядача виразними, трохи сумовитими очима. Перед нами розумна, серйозна і разом з тим добра, чуйна людина. Це перший портрет Шевченка, в якому людину зображено в сидячій позі. Згодом така композиція в його портретній творчості набуде поширення. Цікавою деталлю, що урізнома­нітнює композицію портрета, є вишуканий жест опертої на спинку крісла руки, в якій портретований тримає чубук. Художник застосував у ньому різнома­нітні технічні прийоми: найдрібнішими мазками напи­сані обличчя і рука, більш широкими й вільними — волосся, а ще ширшими, власне, витриманими в різних світлотіньових градаціях широкими кольоро­вими площинами — одяг. Все це надає образові необхідної життєвої переконливості.

З жіночих зображень наймайстерніший портрет Катерини Абаж, в якому вражає виняткова чарівність створеного художником образу молодої жінки, гра­ціозної, з цнотливим виразом обличчя. Особливої привабливості портретові надають легкі, прозорі, надзвичайно ніжні сріблясто-блакитні тони, в яких цей твір виконано.

Викладач. Сьогодні ми ще раз зримо відчули велич і багатогранність таланту Шевченка, змогли переконатися в тому, що завдяки великій праці він зумів передати у словесних і живописних творах свою палку любов до народу, України і тривогу за її долю. Ми помітили багато спільного у живописних і поетич­них творах, але й відзначили те головне, що ці види мистецтва відрізняє. Поетичне слово, максимально насичене змістом і асоціативними зв'язками, будить уяву читача, який уже сам домальовує сцену, події. У живописному полотні схоплено лише один якийсь момент, застиглу дію, але глядач також домислює, розширює видноколи полотна. На глядача діє перед­усім композиція, кольорове наповнення, світло, але ми, розглядаючи живописне полотно, нерідко підсвідомо згадуємо поетичні рядки. Така вже сила зв'язку поетичного слова і живопису.